Портрет Архіпастиря

На основі 10 розділу Євангелії від Івана я хочу коротко змалювати портрет Архіпастиря, Який є взірцем для нас — земних пасторів. Тут Сам Божий Син говорить про Себе. Він наводить притчі, описуючи власну працю і відповідальність.

Насамперед Ісус каже: «Я двері вівцям». Двері — це легітимний вхід у приміщення. Цим самим Божий Син показав єдиний вхід у Боже Царство. Не через пророків, не через апостолів, не через сучасних служителів — а тільки через Ісуса Христа.

Наступні слова Ісуса: «Я Пастир Добрий». Він говорить про Себе як про пастуха, якого знають вівці. Як важливо, щоб церква не перетворилися на релігійну організацію, яка проводить служби —і все. Щоб, ідучи на богослужіння, кожна людина горіла великим бажанням почути Слово від Бога. Щоб дім молитви був місцем зцілення, навчання, збудування, пізнання.

«Його голосу слухають вівці». Навчімося слухати Божий голос у Біблії. Не ігноруймо Його Слова. Не думаймо, що достатньо посидіти дві години в зібранні, раз на місяць прийняти причастя. Вівці постійно налаштовані слухати голос пастуха. Не час від часу, не в якісь особливі моменти, а у процесі всього життя. Бог говорить також і прямо в серце, і через обставини. О, скільки би ми уникнули помилок та гріхів, якби його слухали. Навчитися слухати — найтяжчий урок. Але з послуху починається віра. Не заспокоюймо себе, що нам допоможе великий стаж відвідування зібрань. Подивіться, скільки страждали євреї, коли не слухали Божого голосу. Був період, коли втратили навіть державу, храм, незалежність. Так, вони знали Тору, але що толку — коли прийшов Месія, то Його не впізнали! Отже, найважливіше завдання пастора, його головна місія — вести Божу Церкву шляхом правди.

Біблія каже: «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр.13:17). Коли церква слухається Господа — вона благословенна. Коли ж люди обирають свій шлях, самі починають вести — Ісус сумує: «Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об.3:17). Не хотілося б бачити пасторів, які зітхають від свого служіння.

Наступне, що сказано: «Свої вівці він кличе по йменню». Ніколи не думаймо, що ми якісь нікчемні незначущі гвинтики. Наші імена знає Господь. Як це підбадьорює — тебе і мене знає Небо! І навіть ворожі сили кажуть: «Знаємо Ісуса і знаємо Павла!» Чи знає сьогодні пастор імена усіх членів церкви? Потрібно, щоб знав!

Далі написано: «Він іде перед ними». Попереду нас із вами йде Ісус, хоч ми Його не бачимо. Попереду церкви має йти пастор. Із одного боку, це почесно, але з іншого — дуже відповідально та небезпечно. Він має перший бачити, де вода, де пасовище, де вовки чатують, де ями й провалля — щоб вівці ноги не поламали. Іноді вівцю треба підняти, бо вона сама не може стати на ноги. Той, хто йде попереду, — взірець. Справжній пастор зосереджений на служінні Богу й людям, а не на гонорарах чи земній славі. Він має за мету зробити внесок у життя людей, а не винести щось від них. Він іде попереду не тому, що рветься бути першим, а тому, що його Бог поставив. Мойсей взагалі відмовлявся, бо це дуже важка ноша. На того, хто попереду — перша атака. Пасторам різне доводиться переживати. Але не падаймо духом — з нами Ісус, Він захистить. Без пастуха вівці розбіжаться. Їхня природа така — пхати голову в загорожу, бо там — краща трава. Пастор має пасти, давати поживу, а не балаканину. Кафедра — не прохідний двір, тут має бути здорова їжа. Здорова їжа народжує здорову віру, а від здорової віри формується здорове християнське життя. У центрі проповіді має бути Ісус.

«Пастир добрий кладе життя власне за вівці». Ісус знову називає Себе Добрим Пастирем і пояснює, чому Він добрий — не тому, що має гарну вроду, а тому що душу Свою кладе за овець. Справжній служитель повинен мати три важливі атрибути: авторитетність, духовність та жертовність. Без авторитету неможливо рядити громадою. Авторитетність пресвітера в тому, що він знає, куди йде і куди веде народ. Авторитет приходить, коли служитель міцно любить Бога, шанує Його Слово — і воно втілюється у його поведінці та стосунках. Авторитет — коли ми чинимо правильно, із любові до людей.

Апостол Павло писав: «[Бог] вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю» (Гал.1:15). Служіння не здобувається зусиллями, воно наперед визначається Богом. Це покликання. «Він настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів…» (Еф.4:11). Бог дає тим, хто може понести.

Далі говориться, з якою метою Бог дає дари: «…щоб приготувати святих на діло служби» (Еф.4:12). Пастор має задіяти кожного члена в тілі Христовому, зробити, щоб колектив працював. Не так — прийшли, помолилися і розійшлися. Кожен стереже своє місце, щоб хтось не сів. Це холості патрони, вітки, що не приносять плоду. Церква має величезний потенціал, вона може перевернути світ!

Пастор має дбати про власне духовне наповнення, адже йому постійно потрібно віддавати. Не можна жити вчорашнім днем. У Господа — завжди свіжа вода: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Ів.7:38). Щоб люди могли освіжити втомлений дух. Як багато сьогодні закритих джерел — висохлих служителів. Пастори, кожного дня майте потребу в Ісусі, будьте молитовниками! Адже на вас відповідальність — годувати отару. Ісус завжди даватиме вам силу і натхнення. Ніколи Господь не залишить Свого раба, який кличе до Нього.

Основна рушійна сила пастора — любов до людей. «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» (Ів.21) — запитував Ісус у Петра. Але ж Петро відрікся — яке йому пасторство? Але в Бога інші критерії. «Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!» — Промовляє йому: «Паси ягнята Мої!» Якщо буде горіти в серці любов до Господа, ми багато справ зробимо для Нього. Під час богослужіння пастор має дивитися і в Біблію, і на людей. Помічати зажурені лиця, приділяти таким увагу. Любити всіх — навіть тих, які не люблять тебе, які допікають. Служитель має навчитися терпіти, нести. Не зриватися, як Мойсей, який вдарив палицею об скелю. Пастор має бути не тільки авторитетним, але й духовним, не тільки духовним, але й жертовним. За вірність — буде нагорода на небесах.

Крім обов’язків — пасти, наглядати, наставляти — пастор має і права: «Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?» (1Кор.9:7). Згідно з Біблією, церква повинна матеріально підтримувати свого пастора. Щоб він мав змогу займатися пасовищем — підготовкою проповідей, сповідями, бесідами, наставленнями, приділяти час сім’ям, молоді… Адже на пастора лягає велике психологічне й духовне навантаження.

Михайло ПАНОЧКО,
за матеріалами «Церкви Святої Трійці» м. Рівне

"Благовісник", 2,2025